Суспільство

Хочу удочерити дочку невдячного чоловіка

Коли Ліза познайомилася з Дімою, він вже рік був у розлученні. Вони стали зустрічатися. Через півроку вирішили з’їхатися, а ще півроку по тому розписалися.

Ліза з самого початку знала, що у нього є дочка, що вона живе з мамою. Дівчинку вони забирали на вихідні до себе. Чоловік допомагав грошима, природно.

На аліменти БЖ не подавала, так як він і так багато для них робив. Приблизно через півроку після них БЖ теж вийшла заміж. Завагітнівши.

Але сталося те, чого боїться кожна друга жінка – вона померла при пологах. І немовля теж не вижило. Не знаю, що там сталося, але підсумок не змінити.

Звичайно ж, Дашу забрали до себе. За той час, що вони спілкувалися, Ліза і Даша встигли подружитися. Та й як не подружитися з милою і вихованою малятком 5 років.

Ліза її обожнювала. Даша жартома її називала мама-Ліза. А тепер їм належало стати сім’єю, причому повноцінною.

Довгий час дівчинка була сильно засмучена. Але воно й не дивно. Якийсь час вона взагалі не йшла на контакт з татом і новою мамою.

Вони навіть зверталися до дитячого психолога. Допомогти. Малятко відійшла і знову стала посміхатися.

Наступні три роки вони прожили душа в душу. Ліза стала Даші справжньою мамою. З Дімою теж все було добре.

Своїх дітей у них не було. Правда, якийсь час вони і не планували. Ліза не дуже прагнула народжувати, тим більше після того, що сталося з БЖ.

Але Дашу вона дуже полюбила. Вважала її своєю дочкою. Хоча по суті так і було.

Вона про неї дбала. Сама купувала одяг, возила в садок, на різні гуртки, потім в школу відправляла. Всі материнські обов’язки виконувала вона.

Тато був як всі тата. Пішов на роботу, прийшов з роботи, трохи пограв і втомився. Але Лізу це не дратувало.

З дівчинкою у них були свої спільні інтереси, вони не нудьгували. Іноді Ліза сама дивувалася, як швидко вона пристосувалася. Як змогла без шкоди поєднувати роботу, особисте життя і нову для неї роль матері.

Коли Даші виповнилося 9 років, Ліза вирішила почати цю розмову. Вона запропонувала чоловікові удочерити Дашу. Вона і так вважала її своєю донькою, але хотіла, щоб це було офіційно.

Хотіла, щоб на зборах в школі на неї перестали дивитися як на дружину тата, а поважали, як інших мам. Хотіла бути впевненою, що її не розлучать з донькою, навіть якщо раптом з Дімою щось не заладиться. Хоча про таке намагалася навіть не думати.

Але в процесі розмови озвучила і цю думку. І вона Дімі не особливо сподобалася. – Тобто ти хочеш, щоб у разі нашого розлучення Даша залишилася з тобою?- Милий, але ми ж не збираємося розлучатися! Я просто так це сказала.

Я хочу, щоб Даша була моєю дочкою офіційно. Я її люблю. Вона любить мене.

Чому це погано? Я її питала, вона не проти. – Ти запитала мою дочку, не поговоривши зі мною?- Я просила свою дочку, чи хоче вона, щоб я офіційно стала її мамою!- Ти занадто багато на себе береш. Той факт, що ти готуєш їй їжу і стираєш одяг, ще не робить тебе її матір’ю!- А той факт, що я твоя дружина тобі ні про що не говорить? І той факт, що її вихованням і освітою займаюся виключно я, адже ти весь час зайнятий?- Це все одно не дає тобі право приймати такі рішення за мене!Діма розлютився і пішов прогулятися.

Даша в той день була у бабусі з дідусем. І навіть на краще, що не побачила цю сварку. Він повернувся, коли було вже за північ.

Злегка нетверезий, ще трохи злий. Запропонував перенести цю розмову на інший день. Ліза погодилася.

Ось тільки чекати іншого дня довелося досить довго. Спочатку вона не хотіла піднімати цю тему, чекала, поки він зможе все обмозкувати, прийняти рішення. Хоча і не розуміла, чим було викликано його невдоволення.

Здогадувалася, але він не пояснив, тому робити висновки за нього було нерозумно. Через пару місяців, за звичайним Суботнім обідом, Даша запитала, коли ж нарешті Ліза стане її справжньою мамою. І тоді Діма відповів-ніколи.

Малятко розплакалася і втекла в свою кімнату. Ліза з мертвотно блідим обличчям навіть не знала, що сказати. Діма пояснив, що не хоче втрачати дочку, незважаючи ні на що.

Він сказав, що держава і так на боці жінки і залишає дітей з нею. Але якщо офіційно Ліза не буде опікуном, то не зможе залишити дочку собі. Це його гарантія того, що з дитиною буде все в порядку.

– Ти вважаєш, що їй буде краще, якщо після розлучення вона залишиться з тобою?- Звичайно, адже я її батько. – Ти дійсно не вважаєш, що я мати Даші? Ти хіба не бачив, як вона засмутилася? Ти не думаєш, що після такого я можу передумати на рахунок того, що ми не збираємося розлучатися?- Ти мені вже погрожуєш, ось бачиш!- Я не погрожую, я просто зрозуміла, що ти абсолютно не цінуєш всього того, що я зробила для тебе і твоєї дочки. – Вже тільки моєї?- Ну, раз ти так хочеш, то так і буде.

Я завтра подаю на розлучення. А з Дашею ми все одно будемо бачитися, навіть якщо ти цього не захочеш. Вона пішла тихенько в спальню і стала збирати свої речі.

Потім пішла до Даші, поклала її спати, поцілувала на ніч. А після взяла сумку і пішла з дому. Діма навіть не намагався її наздогнати.

Кілька днів вона жила у своєї подруги. За цей час Діма повинен був встигнути зібратися і піти, адже квартира, в якій вони жили, належала Лізі. Але залишати свій “будинок” він не поспішав.
Через тиждень він подзвонив. Сказав, що все обдумав, що був не правий, що згоден на офіційне удочеріння. Цікаво, що змусило його передумати?Підписуйтесь на мій канал-дякую за ваші лайки та коментарі)

Related posts

Leave a Comment