Суспільство

Я тепер недільна мама

Ми розлучилися, коли нашим Близнюкам виповнилося по 2 рочки. Чоловік не витримав. Двоє дітей виявилося занадто для його ніжного батьківського сердечка.

З самого народження мені майже ніхто не допомагав з дітьми. Бабусі і дідусі, дядьки і тітки все благополучно випарувалися з мого життя. Чоловік теж майже не допомагав.

Хіба що перші два тижні. А потім він сильно втомився. Я довго не помічала, що він став іншим.

Виправдовувала його дітьми, власними турботами. Всім, що тільки приходило в голову. Але коли заперечувати очевидне було вже не можна, довелося прийняти правду.

Він став ходити по бабах. І незабаром навіть перестав це приховувати. Я була вічно втомлена і замучена, худа як тріска, адже часом навіть не було часу поїсти нормально.

Хоча малюки були відносно спокійними. Але забирали більшу частину мого часу. Я б хотіла спробувати зрозуміти, чому він вирішив, що його чоловічі потреби в той час виявилися важливішими за мене і дітей, але не хочу цього робити.

Коли я переконалася в зрадах, то ще приблизно півроку намагалася утримати нашу сім’ю. Я готова була пробачити, якби він готовий був припинити і покаятися. Але він не вважав це потрібним.

Коли діткам виповнилося по 2 рочки, я віддала їх в садок і подала на розлучення. Квартира у нас на той момент була знімна. Тому я виставила його з дому без докорів сумління.

Навіть речі допомогла зібрати. Він і не пручався. Просто пішов у туман.

На аліменти подала відразу після розлучення. Він справно платив, навіть не намагався ховатися. Але на цьому його батьківські обов’язки закінчилися.

Коли дітки пішли в садок, я запросила до нас пожити мою маму. Розуміла, що сама я ніяк не впораюся. Вона вже була на пенсії, погодилася.

Але на півроку максимум. Я була вдячна і за це. Я влаштувалася на роботу в банк.

У мене був плаваючий графік. Мені допомогла з працевлаштуванням стара подруга. Освіта, благо, я встигла отримати до шлюбу.

Так і стала працювати. Платили не так багато, але нам вистачало. Хоч і впритул.

Навіть з аліментами. Особливо тяжко було, якщо хлопчики хворіли. Вони робили це на пару.

Але я справлялася. Мама пробула у нас майже рік. Періодично їздила до тата, він ще працював.

Але він все розумів, тому не квапив її. Кликав мене переїхати до них, але вони жили в маленькому селищі, а я не хотіла їхати з міста. Поки мама була з нами, я встигла пристосуватися, встала на ноги, фізично трохи відпочила і зміцніла.

До того моменту, коли вона зібралася додому, я вже знайшла хорошу няню. Це була літня жінка, яка жила в сусідньому під’їзді. Вона любила Пашку і Гришку, як своїх онуків.

Багато грошей не просила. Часто мене виручала. Так ми прожили ще три роки.

Хлопчаки пішли в школу, а мені якраз в цей час запропонували підвищення. Але потрібно було працювати ще більше. У той момент я вирішила, що з мене вистачить.

Я не зобов’язана справлятися з усім сама, адже у хлопчиків є ще й батько. Він заходив рідко. Приносив дітям іграшки та ласощі.

Міг посидіти з ними пару годин і йшов. Його нова пасія не жалувала ні мене, ні наших дітей. Але мені було все одно.

До певного моменту. Поки я не вирішила, що пора все змінити. Я подзвонила йому, домовилася про зустріч.

Коли він прийшов, я сказала, що тепер хлопчики будуть жити з ним. Він був в шоці. Як так? Що ти за матір? Готова сбагрити дітей заради роботи!У нього на той момент вже була своя сім’я, власна квартира, хоч і в іпотеку.

Працював на хорошій роботі. Я сказала, що тепер моя черга влаштовувати своє життя. Хоча б фінансово.

Він довго відбрикувався, але в підсумку погодився. Я вміло тиснула на його батьківські почуття. Дітки вже були досить самостійні.

Я не боялася залишити їх з ним. І з його новою дружиною. Через тиждень Пашка і Гришка переїхали в новий будинок.

Хоч вони були і малі ще, я змогла їм пояснити, навіщо це потрібно. Вони не ображалися. Мені це було дійсно потрібно.

Я хотіла отримати підвищення. Я хотіла хоч якось поправити наше фінансове становище. Якщо про покупку квартири мова і не йшла, то хоча б про якусь стабільності.

Щоб можна було оплачувати дитячі гуртки та інші хотілки. Чоловік миттю подав на аліменти. Щоб я не забувала про наших дітей.

Але я і не планувала забувати. Платила стільки, скільки належить. Стежила за тим, щоб у хлопчиків було все необхідне.

Підказувала чоловікові, коли і що потрібно купувати. Багато речей купувала сама. У мене було мало вільного часу.

З дітьми бачилася тільки по неділях. Забирала їх до себе. Гуляли в парку.

Ходили в кіно. Любили посидіти в кафе. Об’їдалися вкусняшками.

Весело проводили час разом. Так Ми жили півроку. Мене все влаштовувало.

Я жила роботою. Але ось БМ був не особливо задоволений. Як і його нинішня дружина.

Хлопчики часто скаржилися, що тітка Іра постійно лається і свариться з татом. Мені було шкода, але я розуміла, що зараз це необхідно. Їм доведеться потерпіти.

Ситі, одягнені, в теплі. Зараз це найголовніше. Чоловік часто висловлював своє невдоволення.

Запитував, коли я планую забрати дітей назад. Але я не поспішала. І не планувала поспішати.

Мені потрібно було утримати нову посаду. До того ж в моєму житті з’явився чоловік. Я хотіла хоч трохи приділити часу самій собі.

Про нього я нікому не говорила. Якийсь час. Але коли ми вирішили, що це серйозно, то познайомила його з хлопчиками.

Сказала, що поки це секрет. Я розуміла, що у мене навряд чи вийдуть серйозні відносини з Льонею, якщо діти будуть постійно з нами. Тому вирішила, що якийсь час вони ще поживуть з батьком.

Але він не вгамовувався. Було зрозуміло, що Іра йому постійно виносить мозок через дітей. Хоча раніше вони і не замислювалися, як я з ними справлялася одна.

Ось так і живемо. Поки нічого не хочу міняти. Льоня пропонує з’їхатися.

Мені здається, що нам потрібно для початку якийсь час пожити удвох, щоб краще пізнати один одного. Я сумую за синами, але поки не готова їх забрати. Та й робота не дозволяє.

Додому приходжу пізно. У суботу встигаю вдіяти домашні справи. А в неділю – хлопчики.

Мені все одно, що БМ не задоволений. Я теж була не особливо задоволена, коли він кинув мене одну. Коли навіть не думав про те, як ми живемо без нього.

Нехай тепер і він відчує, що таке бути батьком. Я недільна мама. І я нітрохи не шкодую.
Хоч і розумію, що з батьком їм не так солодко, як зі мною. Впевнена, що незабаром все налагодиться. Підписуйтесь на мій канал-дякую за ваші лайки та коментарі)

Related posts

Leave a Comment